М. Жирош:

Зоз моїх путованьох по Мадярскей Горнїци

РУДАБАНЯЧКА - ДАВЕНДАВНЕ РУСКЕ ОСТРОВО

Остатнього дня юния мешаца 1999. року виглєдовацки дух и велька любопитлївосц ме одведли до од давна з литератури познатого валалчика Рудабанячки. Сцел сом превериц чи ище єст шлїду лєм од Руснацох по вири чи и о Руснацох по бешеди и шпиваню. Конкретно поведзено: чи бивательох Рудабанячки залапела лєм язикова асимилация, чи аж подполна асимилация и висцерала народне паметанє о себе, своїх предкох и свойому походзеню.

Процивно своїм нагадованьом дожил сом вельке и приємне нєсподзиванє и нєописиву радосц. У Рудабанячки сом бешедовал з людми по руски, по нашому. Дознал сом вельо вецей як цо сом обчековал и потвердзел старе новинарске правило: кед идзеш на розгварки з людзми вше знай напредок вельо информациї, а питай ше и тото цо знаш, же би ши ше прешвечел до правдивосци скорейших фактох.

Жителє у Рудабанячки вельо и шицкого знали, алє їх знанє спочива лєм на традициї так чули, так слухали. Чи тото шицко цо вони знали уж даґдзе и записане, видата кнїжочка, даяка хронїка, описани живот у валалє о тим ми нїхто нє знал повесц. Спомнуте ми мено учителя Яна Валька, котри як пензионер жиє у Шатораляуйгелю, же вон пише кнїжку о валалє, алє и його сом нє могол пренайц и дознац чи кнїжка уж написана. (Познєйше бешедовал сом з нїм по телефонє.)

Рудабанячка нєшка состойна часц города Шатораяуйгеля. Штири километри є оддалєна од городу, а же би ше до городу сцигло требало прейсц вельо вецей километри по добрей драги лєбо тоти штири км. през лєс по такей подлей, же хто ше раз по нєй рушел нїґда вецей нє пробовал. Мнє авто карта водзела наоколо, алє кед сом ище у городзе обачел транспортни знак зоз стрелу Рудабанячка инстиктивно сом скруцел на лїво зачудовани же як блїзко сом сцигнул на драгу.

Нєсподзиванє бууло ище векше кед сом уходзел до лєса, по надкритей драги з древами, як по тунелу и дожил приємне ошвиженє по врацим юнийским слунку. На два заводи сом вошол и вишол зоз лєса, алє нїякого транспортного знака нє було же би ме упутел чи идзем по добрей драги. Видзим драга нова, прекрасна, а празна. Нїґдзе нїкого. При першей хижи ставам, розпитуєм ше чи добре идзем. Одвит же добре идзем, алє, дознавам, у тим валалє нїхто нє бешедує по тотски, бо ту жию Мадяре.

Вошол сом до валалчику. Идзем по асфалтней драги далєй, вожим авто помали, розпатрам до окола. Хижи оброснути у желєнїдлу, поуцаговани од драги. Пред єдну хижу у улїчки єден дїдо коши коло драги. Розмахал ше зоз косу и нє обачує же ше авто ґу ньому приблїжує. Уж кед сом вишол з авта и дїдо престал з роботу и запатрел ше на приходнїка.

- Добри дзень и Слава Исусу Христу, - поздравкал сом,

- Слава навeки, - одповед.

- Нє вистали сце кошиц? - питам ше.

- Нї! - одповеда.

- Мали би сце часу дакус зо мну поприповедац. Од даслєка сом припутовал.

- Подзме нука...

У обисцу, у хижи зме уж розпочали праву бешеду. Випитовал сом ше о людзох, о церкви, о школи, о рудокопох (баньох)... Дознал сом же ше мой собешеднїк вола Михал Ердеши, алє же його оцец приселєл зоз Филкехази ту до Рудабанячки и пременєл презвиско зоз Митров. Бул витез у Першей войни, бул 7 роки вояк и достал од держави маєток и роботу бул „лєшнїк”. Од давен давна у валалє бул рудокоп злата, котри заварти по Другей войни, а за теметовом тиж була баня „камень ношили стадзи”. Людзе до валалу давно „стамаль прихадзалї зоз Польскей”, а „давно мац чула же и ту було православне, а пошли за ґерекокатоликушох”. У валалє дакеди було од 700 до 800 особи а нєшка дацо вецей од 300. Млади пошли до „Угелю”, там робя и ходза до школох. „Ми за себе гуториме же зме Руснаци по вери, по мадярски же зме герекатоликуше.” Нова асфалтна драга напревена пред трома тижнями и тераз ше нє муши ходзиц доокола на авту. Начишлєл на Михал Ердеши и презвиска сушедох:

Монок Шовш Урбан Ґомбош Мазур

Мражак, Прокоп Дудаш Титко Шпивак

Югас Мата Орос Кавчак Иґнат

Фринд Лукач Тот Горняк Варґа

Сикора Маскаль Колесар Лацко Войтко

Ранчак Нїжньовски Киш Надь Русинко

На одходзе з обисца похвалєл сом домашньону дїдови богати з родом жовти торґунї и запитал ше цо будзе з нїма робиц, чи их будзе предавац. Одповед ми же будзе палєнки, бо тоти шлївки вецей даю палєнки и од яблукох.

Од Бачкаи Миклошни, односно Бачкаи Миколовей жени, народзеней Анни Сабо пензинерки дознал сом о школи, националним чувстве людзох у валалє и активносци їх валалскей женскей шпивацкей Жридловей ґрупи.

Людзе ше у валалє тримаю за Мадярох, за себе гуторя же бешедую по тотски, по словенски цо значи по славянски, односно нє по мадярски. У валалє шицки людзе билинґвисти бешедую и по мадярски и по тотски. Алє тотски бешедую и шпиваю и людзе стреднїх рокох, нє лєм найстарши як цо у Мученю, Ґерембелю, Абоду...

Нєшка у валалє нєт школа, та нєт анї учительох. По 1960. рок у валалє дзеци наставу провадзели на словацким язику, офицйно були тримани за Словацох, На словацким литературним язику настава ше отримовала у перших штирох класох. Старши дзеци ходзели до школи до Шатораляуйгелю. Остатнї 20 роки школи уж нєт у валалє. Дзеци путую до школи до городу.

Женска жридлова ґрупа углавним шпива народни и духовни шпиванки, тоти цо ше давендавно шпивали у валалє и котри научели од своїх родичох. Наступаю у валалє и на пригодних културних и туристичних манифестацийох у околних местох . Записали зме вецей їх писнї.

ДАЛЇ СЦЕ МЕ МАМО

Далї сце ме мамо за гори, за лєси, шей, гай.

Же бим нє ходзила до вас на поноси.

А я тоти гори окола обидзем, шей, гай,

До свої мацери на поноси пойдзем.

А таґ ше ї будзем горко поносовац, шей, гай,

Же ше тоти гори буду розсиповац.

Далї сце ме мамо за кого сце сцелї, шей, гай,

Тераз знїм лїгайце сами до посцелї.

З ТРЕБИШОВА, З ТРЕБИШОВА

З Требишова, з Требишова з косцела

Єдна била голубичка злєцела

Злєтла вона, злєтла вона на тот фронт

Дзе воює пре кедвешни фраїр мой.

Нє старай ше прекедвешнї фраїру

Лєм ше волай на Панїнку Марию

Добри Пан Бог, добри Пан Бог на нєбе

Ище ми ше по тей войнє зидземе.

Добре тебе мой миленки а нє мнє

Тебе квитнє за калапом а нє мнє

Тебе квитнє за калапом ружи квет

А мнє гинє и загинє млади швет.

ГЕЙ, ЧУДУЮ ШЕ ЛЮДЗЕ

Гей, чудую ше людзе

Гей, дзе ?ме ше напили,

А ми у Банячки, гей

На кресцинох були.

Гей, шпийце людзе, шпийце,

Гей, нам ше нє чудуйце.

З кресцинох идземе, гей,

Та шпивац мушиме.

Гей, подзме дому, подзме

Гей, бо уж час годзини

Най наша самотна, гей,

Себе одпочине.

ЯКИ ТОТ НАШ КРЕСНИ ОЦЕЦ

Яки тот наш кресни оцец нє весели

Озда на нїм тот лайбичок пожичени

Пожичени, пожичени и з далєки

Вшак вон го пожича вше на веки.

Яка тота кресна мац нам нє весела.

Озда на нєй тота сукня пожичена.

Пожичена, пожичена и з далєки

Вшак вона ю пожича вше на веки.

У ВЕЛЬКИ БАНЯЧКИ

У Вельки Банячки, новина ше стала,

Забили Яничка, дзе мужика грала.

Цо же було Боже, з його веселосци,

Кед вон при мужице зложил свойо косци.

Кед же ме забилї, ту ме нє зохабце,

На баняци цинтер гроб ми вибрац дайце.

На баняци цинтер просто мили дзвери,

Кед тамадз попатри, шерцо їй заболї.

А ї ви дзивочки, за мнє нє забудзце,

Же на моїм гробе желєна трава рошнє.

Посадзце ви на мнє червену ружичку,

Модлїце ше Пану Богу за мою душичку.

А ї ви паробци за мнє нє забудзце,

Же на моїм гробе желєна трава рошнє.

Посадзце ви на мнє розмаринь желєни,

Най ми виквитує место младий жене.

УЖ ДОЗРЕЛИ ЗЕЛЄНИ ЯГОДИ

Уж дозрели зелєни ягоди

Поведз мила кто ґу тебе ходзи

Поведз мила, душа моя,

Шей, кто ґу тебе ходзи.

Ходза ґу мнє два червени лїчка

А ти будзеш моя фраєречка,

А ти будзеш, душа моя,

Шей, моя фраєречка.

Уж дозрели зелєни яблучка

Нє будзеш ти моя фраєречка,

Нє будзеш ти, душа моя,

Шей, моя фраєречка.

Уж дозрели зелєни шлївочки,

Дай ми мила, побочкац ґамбочки,

Дай ми мила, душа моя,

шей, побочкац гамбочки.

ШВИЦ МЕШАЧКУ НА НЄБЕ

Швиц мешачку на нєбе, на нєбе.

Пущ ме мила ґу себе, ґу себе.

А як я це пущиц мам, пущиц мам,

Я простачка, а ти пан, а ти пан.

По чим ши ме познала, познала,

Же ме паном назвала, назвала,

По тим билим ґалїру, ґалїру

Мой кедвешни фраїру, фраїру.

А нєдзелю вечар на валалє,

Оганяли за нами жандаре.

А ми од нїх таґ барз уцекалї,

Аж ме себе пальци позбивалї.

Йай, Боже мой, цо ми зтого

же я пошла за старого.

Стари лєжи шпи, а храпи,

Добре го фрас нє улапи.

Я зоз старим вистрилїла

На пец ми го положила.

Лїгай стари, лїгай на пец,

Ґу мнє лїга млади хлопец.

ВИХАДЗА, ЗАХАДЗА

Вихадза, захадза

Поза косцел гвизда,

Нє випровадзи ме

Моя мила нїґда.

Нє випровадзи ме,

А я ю почекам,

Пойдзем ґу капуре,

А себе зашпивам.

Зашпивам вешело

Поскочим бешнїло

Ище себе дуркнєм,

На фраїрку чмуркнєм.

А ПО НЇЖЕЙ ТЕМИШВАРУ

А по нїжей Темишвару,

жало дзивче жало траву,

Як зажало, гей, заграбало,

На милого ше волало.

Мили, мили стамитей страни,

Подз ми дзвигай зайду трави.

Кед ци пойдзем, гей, зайду двигац,

Будеш ти мац цо повивац.

Не боїм ше повиваня,

Лем ше боїм колисаня,

Кед повиєш, гей, будзе лежец,

При колиски треба шедзец.

ВЕРБА, ВЕРБА ВИПУКАНА

Верба, верба випукана,

Кресна мац нам мальована.

Кто же нам ю вималовал,

Пан Бог нам ю подаровал.

Явор, явор випукани,

Кресни оцец мальовани,

Кто же нам го вимальовал,

Пан Бог нам го подаровал.

Дал нам Пан Бог голого, голого,

Збирайме ше на нього, на нього,

Збирайме му по дутку, по дутку,

Же би мало кошульку, кошульку.

Кресни оцец, кресна мац, кресна мац,

Можу вони по два дац, по два дац,

Же би дацо зостало, зостало,

Та би ше му придало, придало.

По таляре и бабе и бабе,

Же би мала на талпе, на талпе.

Шицки талпи подарла, подарла,

Покель нас ту зогнала, зогнала.

А НА МЕДЗИ ЧЕРЕШЕНКА

А на медзи черешенка,а под медзу два,

Таке ше ми моя мила стобу жнє става.

Ходзи мили попод облак, а так себе гра,

А милєнка при колисце плаче нарика.

Нє плач мила, нє нарикай ти будзеш моя,

Як куковка на нови рок три раз закука.

Мили, мили, нє глупа я, шаґ я добре знам,

Же куковка на нови рок нїґда нє кука.

Добри Пан Бог добре дава и то може дац,

Же куковка на нови рок може закукац.

Ношил ши ми до посцелї червене винко,

Же би я го нє дала кресциц на твойо мено.

А чи ношил, чи нє ношил то уж є дармо,

Бо уж воно покресцене на твойо мено.

Там на задку на посцелї там лєжа тройо

Вибер себе мой милєнки хторе є твойо.

Тото биле, тото шумне тому ше признам,

Купим я му тинту, папер, до школи го дам.

Кед ше будзе добре учиц, будзе з нього княз,

С тебе будзе, моя мила, велька панї заш.

ПИСНЯ МАРИЇ

Цмавочервена ружа квитнє на Ґолґоце,

Там матичка болесна шедзи по самоце.

Патри на синочка, як церпи на крижи,

Маткашидзем болесна нєохаб нас нїґда,

Ах нє може позерац на дзецко змучене,

Уцирала болестї ноги крвавени,

Нє може, нє може преврациц словичка,

Божа матка церпила як божия родзина.

У крутнє великей болє шерцо єй зранили,

Кед єй сина мертвего на руки зложили.

Матичка болесна обочкала рани

Матка шидем болесна будз ти вждицки знами.

Ах матичка болесна ти чиста лалия

Постал сом вам удоли, пришла ши од сина,

Зомрел за нас вшетких, лебо нас миловал,

А тебе нам за матку зо серца даровал.

МАТИЧКО ПОВЧАНСКА

По тисич раз поздравена

Матичко Повчанска позустєрла,

О матичко нєопуштї нас,

Як то твойо дзеци застань за нас.

Пришли сме к тебе з радостї

Тебе син предложил све утоки.

Ти знаш добре цо нам хиби,

Найвецей жадаме милостї Божи,

Шерцо свойо ци даруєме, а

Шицко цо маме обетуйме.

О, най святейша матичко,

Нашо серцо жада две словичко.

Учули шме з нєба глас,

Мария, Мария ружи квет!

Историйни жридла шведоча же Банячку (Рудабанячку) основали Русини, котри у другей половки ХІV сторочя приселюю з гевтого боку Карпатох а приводзи їх Федор Корятович. У тим краю Русини населюю 300 валали, бо Влахи преселєли до Молдавиї.

До тих крайох Русини (Лемки) сцекаюприселюю пре феудалне гнобене под польску власцу у 15, 16 и 17 сторочю. По пораженю повстаня, одн. ошлєбодительней войни под Ференцом другим Ракоцийом тиж велї сцекаю до тих крайох (думаме на комитати Абауй, Боршод,Уґочу, Саболч) пре вимсценє Австриякох.

Спрам Шематитма Мукачевскей епархиї од 1806. року Рудабанячка самостойна парохия зоз двома филиялами, ма 574 грекокатолїкох, а у самим валає 477 грекокатолїкох. У валалє єст грекокатолїцка конфесийна школа и катахизация у шицких трох валалох на народней бешеди. Парох у валалє Петро Лихварчик.

Спрам Фенєшового словнїку местох од 1851. року Рудабанячка рускомадярски валал. У нїм жию 136 римокатолїки , 370 грекокатолїки, 20 реформати и 22 жидзи.

У Шематизме Гайдудорогскей епархиї од 1982. року записане же парохия Рудабанячка иснує од 1788. року, же церква збудована 1774, року, же ше матрикули водза од 1786. року. У Парохиї єст 476 вирних, од того грекокатолїкоч 323 и у филояли Сипгалом (малей Банячки) ище 155 вирних.

Окремни упечатки на членох Кошицкого українского хору „Карпати” 1992. року охабела бешеда и церковне шпиванє вирних у Рудабанячки. Тот хор участвовал од 24 до 27 септембра 1992. року у Шатараяуйгелю на Другим медзинародним фестивалу духовней музики. „Однак найбільше враженя зробив на нас діалект, яким до нас заговорили мешканци села Рудобанячко ніби ми десь біля Свидника. У церкви цього села „Карпати” співали недільну святу литургию. Окремни частини служби Божої (прокимен, кондаки, тропарі) співали вірники „простопінієм” на мадярськей мові, але мелодії ти сами, як у будькотрому селі Пряшівщини, Лемківщини, Закарпаття чи Галичини. Хвилююча гордість заливає душу людини, якщо усвідомить соби, яка знаменита мелодика нашого церковного „простопіния”, котру поступово, протягом останнього століття, перебирають уси наші сусіді мадяри, румуни, словаки й навить виддалени чехи, а крим церковної музики, ще й іконостаси та церковци з нашими старими написами Яка багата наша культурна спадщина, що нею хваляться навіть інши народи!” - читаме у статї „Даруй нам мир!”, видрукованей у новинох „Нове житя” число 41, од 9. отобра 1992. року на 2 боку.

МЕСТО ЗАКЛЮЧЕНЯ:

Бешеда з людзми у валалчику, їх знанє о себе, своїх кореньох, настава на словацким язику у школи, а окреме їх бешеда, котра нє ма словацку дикцию - у моїх роздумованьох враца ме стотки и стотки роки назадок и ошвижує мойо спознаня о нас Руснацох, односно Русинох, котри ше нашли на тим подручу. Думки ме врацаю на давендавне пребуванє и присельованє людзох до того краю, на їх судьбу цудзинцох и їх удомйованя на тото подруче. Паметанє швиже, а часи далєки. Спиш, Шариш, Земплин, Унґ и Береґ - то тоти пейц комитати котри ше полнєли од сиверу спрам югу з приселєнцами з гевтого боку Карпатох и мишали ше на тим боку зоз своїма братами и цудзим жительством по вири, бешеди и обичайох. Притульовали ше затрацени Русини найбаржей ґу тим чию бешеду лєгчейше порозумели, а оддалєнши були од тих чию бешеду нє могли порозумиц. Так спрам историйних жридлох дознаваме же Русинох у ХV сторочю на тот бок Карпатох приводзи и Федор Корятович, обновює твердиню на брегу Шатору и снує нове место (Шатораляуйгель), отвера рудокопи у тим краю и населює своїх Русинов и до южного Земплину, Абаую и Боршоду комитату. Спомина ше место Банячка (Мали рудокоп) цо го основал Корятович, котри єден час бул и князпан Маковицкого, Мукачевского и Уґочского панства, а тиж и города Шатораляуйгеля. То тота Рудабанячка, роздумуєм, цо ю з Русинами населєй ище Корятович и чийо ше потомки ту на тим подручу мишали зоз Словацами, Мадярами, Нємцами. Уж 25 поколєня , 500 роки, жию Русини у тим валалє, пременєли свою карпатску русинску бешеду и змишали ю зоз своїма сушедами. Пременєли и виру, постали грекокатолїки, до свойого валалчику и околнl